Tardor у Сагунто 24 жовтня 2026: перший концерт із альбомом «La vida com un joc»
Tardor виступає в суботу, 24 жовтня, у Центрі культури Маріо Монреаль у Сагунто, а 20 листопада у Валенсії, з п'ятим альбомом. Повний диск вийде лише на початку 2027 року.
Гурт Tardor повертається до живих виступів цієї суботи, 24 жовтня, у Сагунто: концерт у Центрі культури Маріо Монреаль (Centre Cultural Mario Monreal) відкриває серію виступів із п'ятим альбомом «La vida com un joc». Друга помітна дата, 20 листопада, відбудеться в залі Sala Repvblicca у Валенсії, де гурт представить диск наживо. Хто хоче побачити їх, не виїжджаючи з Камп-де-Морведре, має першу нагоду в суботу.
Альбом виходить у двох частинах, і поки опубліковано лише першу. Повний диск з'явиться не раніше початку 2027 року, після кількох перешкод, про які вокаліст і композитор Алекс Блат розповідає в інтерв'ю Culturplaza: травма Сеска та затримки з виготовленням вінілу, які гурт не міг контролювати. Раніше вийде новий сингл. А на обох концертах публіка почує нові пісні, хоча фізичного диска ще немає.
Блат у гурті понад п'ятнадцять років і зізнається, що часом мусить нагадувати собі про досягнуте, щоб не піддатися невпевненості. Його підсумок зважений: великого комерційного хіта в Tardor не було, але є пісні, що витримали час. Вони й досі грають треки десятирічної давності, а пісні 2014 року, за його словами, публіка досі співає, навіть плачучи. Успіх валенсійською він міряє інакше: щоб через два роки після виходу пісні хтось купував квиток, аби її заспівати, нехай навіть це 500 людей, і щоб сцена поважала артистів. Він порівнює гурт із Zoo та La Fúmiga, які досягли чогось надзвичайного, і визнає, що Tardor це щось інше.
Проєкт співіснує з іншим життям. Tardor не живе лише з музики, тож учасники поєднують її з буднями. Попри це, Блат вважає, що відмовитися від сцени було б божевіллям, особливо після прощального концерту, який він згадує як дуже зворушливий момент. Про сьогоднішні обмеження він каже, що гурт тепер має займатися ще й соціальними мережами, а вони тримаються осторонь; цю позицію він підсумовує рядком із «L'instint»: вони знають, що не в найкращій формі, але й що з того.
Пісні альбому обертаються навколо дружби, що змінюється з роками. Блат присвятив по пісні кожному дню народження, від «Vint-i-dos» до «Trenta-sis». Він розповідає, що «Vint-i-set» насправді була «Vint-i-sis», але продюсер був одержимий цим числом, і що «Vint-i-dos» єдина, у якій він уже не впізнає себе. Коли він писав «Trenta-sis», то помітив відсутність людей серед привітань, тих, хто колись був важливим. Він вважає, що мало яка дружба триває вічно і що спілкування у WhatsApp витісняє справжнє: у його групі друзів вони перепитують чотири речі, майже нічого не знаючи одне про одного.
«Si el món s'apaga» народилася в години електричного блекауту. Блат визнає небезпеку життя без електрики, наприклад у лікарні, але в його випадку, вісім людей записували диск в одній кімнаті, відсутність світла принесла розмови, настільні ігри та спільні обіди. Він робить висновок, що не певен, чи краще жити зі смартфоном у кишені.
«Hi havia una ciutat» написана зі Старого міста Валенсії (Ciutat Vella), де музикант живе вже тридцять років. За словами Блата, коли він приїхав, там майже ніхто не хотів жити, а нині більшість розмов, які він чує на вулиці, ведеться англійською. Він має на увазі людей із високою купівельною спроможністю, які віддалено працюють на іноземні компанії та купують житло, до чого додаються туристичні квартири. Свій дім він купив у 2018 році за ціною, яку ще можна було потягнути; за шість-сім років, каже, ситуація змінилася радикально. На його думку, після пандемії перетворення Валенсії стало агресивнішим, а місто наближається до тематичного парку. Щодо протестів за право на житло він вважає, що громадяни можуть тиснути, але діяти здатні уряди, і наводить випадок Марі Кармен як знакову постать серед багатьох виселень без публічності. Він питає себе, чи зможе лишитися у своєму кварталі.
Про музичну сцену Блат каже, що творчості більше, ніж можливостей: жити з музики валенсійською вдається одному-двом проєктам. Відповідальність він ділить між інституціями, які мало підтримують культуру, програмістами, що повторюють одні й ті самі гурти, та публікою, яка іноді масово йде з концерту на п'ять тисяч людей, залишаючи близько 200 для наступного виконавця. Він відзначає талант молодих артисток і артистів, серед них Естер, чий він продюсер, і Кінто. Він закликає до сміливої програми та відповідальності інституцій і публіки.
На сцені в гурті тепер на одного музиканта більше. Усе, що звучить на концерті Tardor, грається наживо, без записаних доріжок, і співають п'ятеро учасників; не співає лише барабанщик. Блат описує це як концерт рок-гурту без шоу, розрахованого до міліметра, зі своїми недосконалостями. За даними Valencia Plaza, на основі інтерв'ю в її розділі Culturplaza.