Сагунто прагне повернути «Зеленому шляху» історичну відправну точку
Мерія Сагунто ухвалила рішення відновити зв'язок «Зеленого шляху» Охос-Неґрос із прибережною точкою, де понад століття тому почалася його історія.
Мерія Сагунто зробила перший інституційний крок до відновлення зв'язку «Зеленого шляху» Охос-Неґрос (веломаршруту на місці колишньої залізниці) із місцем, де він колись почався. Пленарне засідання мерії ухвалило рішення розпочати кроки, необхідні для продовження нинішнього маршруту до точки на узбережжі Сагунто, де понад століття тому стартувала його історія, хоча ухвалений текст поки не визначає ані термінів, ані конкретного бюджету на це розширення.
Таке рішення саме собою не передбачає ані виділеного бюджету, ані термінів виконання: це декларація політичної волі, яка зобов'язує керівну команду вивчити можливість розширення, але згодом потребуватиме окремого технічного проєкту, власної бюджетної статті та, ймовірно, узгодження з іншими органами влади, якщо траса проходитиме територіями, що не належать мерії. Подібні рішення пленуму часто є першим формальним кроком у довгому адміністративному процесі, який може тривати роками, перш ніж перетворитися на конкретні будівельні роботи.
Щоб зрозуміти масштаб ініціативи, варто згадати походження самої інфраструктури. Маршрут, яким нині проходить «Зелений шлях», колись належав старій вузькоколійній копальневій залізниці Охос-Неґрос-Сагунто, що працювала з 1907 по 1972 рік і десятиліттями перевозила залізну руду з теруельських копалень Охос-Неґрос на узбережжя Сагунто. Там будівники спорудили причал для завантаження руди безпосередньо на кораблі, що прямували до інших портів.
Іспанські «зелені шляхи», здебільшого створені на місці закинутих залізничних колій, останніми десятиліттями стали важливим ресурсом для природного та велосипедного туризму, приваблюючи як місцевих мешканців, так і відвідувачів, які долають маршрут поетапно між гірським Теруелем і узбережжям Валенсії, часто зупиняючись на кілька днів у населених пунктах уздовж траси.
Саме цей причал, якого вже немає на нинішній трасі «Зеленого шляху», і є тією точкою, на яку вказує формулювання мерії, що обґрунтовує рішення: місце, «де почалася його історія». Символічне чи фізичне відновлення цього зв'язку означало б замкнути коло між гірським Теруелем і узбережжям Сагунто, яке десятиліттями було кінцевим пунктом призначення руди.
За цією залізницею стояв масштабний як на свій час бізнес-проєкт: гірнича компанія Compañía Minera de Sierra Menera, заснована 3 вересня 1900 року в Більбао баскськими підприємцями Рамоном де ла Сотою та Едуардо Аснаром, яка й побудувала лінію та розробляла теруельські копальні. Роками пізніше, 1917-го, ті самі власники заснували Середземноморську металургійну компанію (Compañía Siderúrgica del Mediterráneo) саме для будівництва сталеливарного заводу в Сагунто — зародок майбутньої великої металургійної промисловості, що визначала обличчя Пуерто-де-Сагунто протягом усього ХХ століття.
Ця історична нитка напряму пов'язує копальневу залізницю з народженням металургійної промисловості Сагунто: руда, що спускалася з Охос-Неґрос, не лише йшла на експорт морем із причалу, а й живила завод, який та сама металургійна компанія збудувала в місті, — витоки промислової ідентичності, яку Пуерто-де-Сагунто досі зберігає в таких спорудах, як доменна піч.
Для міста продовження «Зеленого шляху» до узбережжя мало б і безпосередню практичну користь: воно з'єднало б уже усталений веломаршрут із пляжами, промисловою спадщиною та закладами харчування Пуерто-де-Сагунто, розширюючи можливості для тих, хто нині приїжджає на велосипеді з внутрішніх районів Кастельйона й Теруеля і змушений відхилятися від первісного маршруту, щоб дістатися узбережжя.
Ухвалене мерією рішення вписується у ширші зусилля з популяризації цього залізничного та промислового минулого — у момент, коли Сагунто утверджує свою гірничо-металургійну спадщину як частину туристичної й культурної ідентичності поряд із такими об'єктами, як Римський театр чи сама доменна піч № 2. Такі рішення зазвичай є й першим кроком до пошуку співфінансування від вищих рівнів влади, як-от Провінційна рада Валенсії чи уряд Валенсійської спільноти, які останніми роками підтримували різні проєкти відновлення «зелених шляхів» у регіоні через окремі гранти на велоінфраструктуру та сталий туризм. Подібні ініціативи з відновлення старихзалізничних трас уже реалізовували в інших іспанських містечках із гірничим минулим — зазвичай за змішаного фінансування з європейських фондів сільського розвитку, регіональної влади та муніципальних внесків; таку модель, імовірно, доведеться розглянути й мерії Сагунто, якщо вона захоче перетворити це рішення на реальний проєкт. Залишається побачити, які конкретні кроки зробить керівництво міста, щоб перетворити цю політичну волю на визначений технічний і бюджетний проєкт. За даними elperiodic.com, з додатковою інформацією Wikipedia про «Зелений шлях» Охос-Неґрос.